Психологічну службу ДНЗ № 16 представляє

практичний психолог

Дмитришин Оксана Романівна

Закінчина ТНПУ ім. В. Гнатюка, каферду психології розвитку та консультування у 2019 р.

Освіта: вища, категорія спеціаліст.

Стаж роботи 9 місяців.

 

Шановні гості! Батьки, колеги!

РАДА ВІТАТИ ВАС НА СВОЇЙ СТОРІНЦІ  БЛОГУ!

ПРАГНУ БУТИ КОРИСНОЮ ВАМ.

СПОДІВАЮСЯ, КОЖЕН З ВАС ЗНАЙДЕ ТУТ ДЛЯ

СЕБЕ ЩОСЬ ЦІКАВЕ ТА КОРИСНЕ!

ВПЕВНЕНА У ВЕЛИЧЕЗНИХ МОЖЛИВОСТЯХ НАШОЇ СПІВПРАЦІ!

 

Практичний психолог закладу:

-керується етичним кодексом психолога;

-дотримується педагогічної етики;

-будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;

-підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;

-постійно підвищує свій професійний рівень.

 Мета діяльності полягає в організації психологічного супроводу усіх учасників освітнього процесу.

Особливості темпераменту у дітей дошкільного віку

 

Темперамент — вроджена особливість кожної людини. Він визначає поведінку, емоційний стан, усі психічні процеси. Темперамент не впливає на розумові здібності людини, але проявляється в моториці, фізичній активності, емоційності. Це більш широке поняття, ніж характер.                                  

 У психології виділяють 4 типи темпераменту дітей: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Дітям рідко притаманний конкретний вид темпераменту. Зазвичай у дитини в різній мірі виявляються риси того чи іншого типу. І тільки один із них є домінантним або провідним.

Визначити, до якого психоемоційного типу відноситься дитина, можна вже в дошкільному віці. А допоможуть у цьому спостережливість і уважність батьків.

Можна дати наступну характеристику типів темпераментів у дітей:

• Холерик. До цього типу відносяться легко збудливі, неспокійні, іноді навіть агресивні діти. Вони емоційні, енергійні, схильні до щвидкої зміни настрою. Важко передбачити, як така дитина поводитиметься в новому оточенні.
• Сангвінік. Дитину, що володіє цим типом темпераменту, помітно відразу. Вона товариська, стримана, урівноважена, усміхнена. Це справжнє «сонечко» — життєрадісне, допитливе, активне створення, яке майже завжди перебуває в гарному настрої.
• Флегматик. Ця дитина стримана, старанна, вдумлива, але мовчазна. Флегматик налаштований миролюбно, намагається уникати конфліктних ситуацій і не порушувати звичний для нього розпорядок дня.
• Меланхолік. Дитина, що володіє таким типом темпераменту, мовчазна, замкнута та похмура. Вона не впевнена у власних силах і потребує допомоги, коли потрібно зробити правильний вибір.

Для розвитку закладених природою здібностей, які безумовно є у кожної дитини, необхідно знайти для малюка «правильні» заняття, які розкривають його потенціал.

Дітям різних типів темпераменту підходять різні захоплення і спортивні секції:

• Холерик. Такій дитині рекомендується займатися рухливими видами спорту, де вона зможе реалізувати свої лідерські якості. Футбол, хокей, баскетбол — це те, що потрібно холерикові. Для контролю над гальмівними процесами рекомендуються спільні з дорослими заняття малюванням і конструюванням.

• Флегматик. Дитині з таким типом темпераменту підійде малювання, шахи музика, де вона зможе розвинути свої творчі здібності. Флегматика можуть зацікавити види спорту, які не вимагають швидкої реакції.

• Сангвінік. Таким дітям необхідні рухливі ігри, але в спорті вони не будуть прагнути до кращого результату. Для них важливий сам процес навчання, тому в цьому випадку важливо знайти доброзичливого тренера.

• Меланхолік. Така дитина складно включається в колективні ігри. Але,слід зауважити, що поодинокі заняття можуть привести до того, що малюк замкнеться ще більше. Важливо допомогти дитині подолати себе, щоб і надалі розважатися нарівні з усіма.

Важливо запам’ятати, що не буває «хороших» або «поганих» темпераментів. І у сангвініків, і у флегматиків, меланхоліків або холериків є свої позитивні та негативні сторони. Батьки не можуть змінити те, що закладено природою. Темперамент дитини шкільного віку залежить не від того, наскільки її правильно виховано вдома або у дитячому садку. Темперамент дається дітям з народження. А завдання батьків полягає в тому, аби виокремити сильні його сторони та «згладити» слабкі.

«Казкотерапія, як засіб розвитку дошкільників»

Казкотерапія - це один із найдавніших методів арт-терапії, який виник, щойно люди навчилися говорити; система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей. 

Що вміє казка і які проблеми вона допоможе вирішити?

Дитячі казки — це чудовий і ненав’язливий метод навчання та установки життєвих цінностей, спосіб розкрити і стимулювати творчий потенціал. Вони також допомагають батькам і дитині:

·          

   справлятися зі страхами, знімати емоційну напругу, налаштовуватися на позитивний лад;

       м’яко корегувати поведінку, у тому числі агресію або гіперактивність;

       вчитися дивитися на життєві ситуації з боку;

       бачити розмаїття шляхів досягнення мети;

       відкривати в собі нові здібності для вирішення поставлених завдань;

       відчути впевненість у своїх силах;

       підвищувати рівень самосвідомості й усвідомленості своїх дій.

 

Як підібрати казкову розповідь?

Щоб казка стала психотерапевтичною, її основна метафора повинна бути співзвучною з проблемами і переживаннями дитини.

Правильно вибрати чарівну розповідь для малюків, дошкільнят і молодших школярів допоможе знання того, що або хто викликає страх, і коли це відбувається:

       з 2-х до 3-х років — ніч, темрява, тварини;

       в 4 роки — комахи і, як не дивно, казкові герої;

       з 5-ти до 6-ти років — школа, пожежа і природні катастрофи;

       в 7-8 років — смерть (власна, членів сім’ї, близьких).

Зверніть увагу, якщо психіка дитини не впорається з цими проблемами в зазначеному віці, вони не пройдуть самі по собі. Ці страхи можуть переслідувати і далі, а можуть причаїтися і виникнути з новою силою в будь-якому віці.

                                                                      

Корекційні функції казки:

       психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;

       символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;

       усвідомлення та прийняття змісту власної активності.

 

Види роботи з казкою:

    використання казки як метафори. Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити;

    малювання за мотивами казки. Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють;

    обговорення поведінки і мотивів вчинків персонажів. Розмова про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих;

    програвання епізодів казки;

    використання казки як притчі-повчання. Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.

Як створити терапевтичну казку?

1. Обираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.

2. Описуємо життя героя у казковій так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3. Вводимо героя в проблемну ситуацію, відповідну до реальної, яку переживає дитина.

4. Пошук героєм шляхів розв’язання проблеми супроводжуємо коментарями, показом ситуації з різних точок зору. Можна ввести помічника – мудрого наставника.

5. Робимо висновок, долучаючи до цього дитину.

Алгоритм створення терапевтичної казки за Р.Ткач

«Казка чудово допомагає у вирішенні психосоматичних проблем, у тому числі і тих, які пов’язані з фізичними недугами» – вважає кандидат психологічних наук, казкотерапевт Разіда Ткач і пропонує алгоритм, за яким можна скласти будь-яку терапевтичну казку. Вдома мама чи тато можуть скласти терапевтичну казку самостійно. Візьмемо, наприклад,  ситуацію про нежить. Напишемо казку для дітей від 3-х до 9-ти років. Використовуємо найпростіший прийом – персоніфікації проблеми. Казка буде складатися з п’яти абзаців:

1. Жив-був хлопчик / дівчинка / або будь-який інший персонаж, відомий дитині … Опишіть цей персонаж в 5-6 реченнях.

2. І ось одного разу хлопчик / дівчинка / або будь-який інший персонаж зустрів Нежить … Опишіть Нежить, на кого він схожий, який він, яка поведінка, що хоче від головного персонажа.

3. Через це … Що сталося з головним персонажем після зустрічі з Нежиттю … придумайте, як змінилося життя, що в ньому стало не так, якась виникла проблема.

4. І тоді … Що робить головний персонаж, щоб позбутися Нежиті.

5. Розв’язка. Обов’язково щасливий кінець. Нежиті більше немає, головний персонаж здоровий. Нежить краще не вбивати, його можна розчинити, вигнати, поставити на службу і т.п.

 Казкотерапія – одна з універсальних і привабливих форм роботи  з розвитку мовлення дітей. Вона є джерелом розкриття й розвитку творчих мовленнєвих здібностей. Без казки, зауважував В.О. Сухомлинський, живої та яскравої, яка оволоділа свідомістю й почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення й мовлення як певного ступеня розвитку людського мислення і мовлення. Казкотерапія – процес активізації мовних ресурсів, мовленнєвого потенціалу особистості. При казкотерапії відбувається й терапія естетичним середовищем, особливою казковою обстановкою. В ній проявляються приховані й не розкриті мовно-мовленнєві здібності, може здійснитися мрія, реалізуватися творчий задум, відбутися висловлювання, яке в ситуації довільності створюється з великими труднощами. У казці все змінюється: говорить не дитина, а казковий персонаж, а відтак говоріння відбувається легко, тому що здійснюється мимовільно. 

Саме так у невимушеній обстановці дитина набуває довільності, зосередженості, націленості, цілеспрямованості мовлення, важливих його рис, необхідних для мовленнєвої діяльності. В казці завжди з’ являється відчуття захищеності, знімаються тривоги від невпевненості в говорінні, зникають страхи перед необхідністю висловлюватися публічно.

Входячи в країну казки, яка збуджує дитячу уяву, актуалізує їх мрії, бажання й наміри, дошкільники приймають казковий світ усім серцем, відчувають себе в ньому творцем власної мови й обдарованою мовленнєвою особистістю. «Проживаючи» казку, перевтілюючись у казкових героїв, діти непомітно для себе вирішують свої мовленнєві проблеми, отримують можливість відновити свій емоційний стан. 

«Тож, творіть, фантазуйте разом з дітьми, світ казки чекає на вас!» 

 

Булінг

 

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

 Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

глузує із зовнішнього вигляду дитини;

образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

б'ють та ображають дитину вдома;

принижують дитину у присутності інших дітей;

проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

не хоче одягатися вранці;

шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;

грає наодинці.

В дитячому садку:

не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

усамітнюється при будь-якій нагоді;

часто губить свої іграшки або речі;

бруднить чи псує одяг;

грає поламаними іграшками;

відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

не має друзів у групі.

 Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.

Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

10 причин обіймати своїх дітей частіше

Доведено, що дитина, яку в родині часто обіймають, пригортають до себе і цілують, менше хворіє, має міцний імунітет, виглядає більш щасливішою та стійкою до стресових подій в її житті. І це неспроста, адже під час таких обіймів в людині виділяється так званий «гормон довіри» (окситоцин) — він в тілі людини зміцнює відчуття безпеки (захищеності) і довіри до оточуючих. І навіть щоденні, короткотривалі обійми в родині перед тим, як дитина іде до школи, чи садочка, роблять ваші взаємини з дитиною більш міцнішими і надають їй і вам гарного настрою на цілий день.

А коли ви впродовж дня до двадцяти разів обіймете свою дитину, це зміцнить її імунітет і ваша дитина не лише буде менше хворіти, але й буде досягати кращих результатів у навчанні.

10 причин чому корисно обійматися:

1. Обійми роблять нас щасливими! Коли ми обіймаємо іншу людину, наші залози в організмі вивільняють відомий вже нам гормон, а він, згідно з науковими дослідженнями, пов’язаний зі «щастям».

2. Обійми лікують від стресу! Знову ж таки, щирі обійми, збільшуючи рівень «гормону щастя», знижують рівень «гормону кортизолу» в організмі. А всі ви знаєте, що високий рівень «гормону кортизолу» призводить до надлишкової ваги і навіть такої хворобі, як діабет.

3. Діти потребують обіймів стільки ж, скільки води та їжі! На думку дослідників Гарвардського університету обійми нормалізують всі фізіологічні процеси в організмі дитини, які необхідні для її розвитку. 

4. Обійми роблять учнів успішними у навчанні! Діти, які отримують підтримку від оточуючих, краще навчаються і стають добрими та чуйними в класі.

5. Обійми покращують будь-яку гру! Вчені Каліфорнійського університету Берклі (англ. University of California, Berkeley) довели, що чим більше між членами команд обіймів один з одним, тим більше шансів у команди на перемогу. 

6. Коли багато обіймів в родини, всі менше хворіють! Фізіологи встановили, що обійми стимулюють вилочкову залозу, а вилочкова залоза є центральним органом імунної системи організму, що в свою чергу регулює вироблення лейкоцитів, які підтримують наше здоров’я.

7. Обійми найкращі допоміжні ліки від хвороб! Дослідники з Університету Ка́рнеги — Ме́ллона (англ. Carnegie Mellon University; CMU) довели, що люди, які під час хвороби отримували більше обіймів, мали менш виражені симптоми цих хвороб і швидше одужували.

8. Обняте серце — це здорове серце! Дослідження Університету Північної Кароліни показали, що щирі обійми спонукають до більшого приливу крові серця, що допомагає знизити частоту серцевих скорочень.

9. Закохана пара, яка часто обіймається — це щаслива пара! Закохані, які відчувають любов своїх партнерів через фізичну прихильність, мають більш високий рівень вже відомого нам «гормону щастя», а тому більше довіряють один одному, а від так — є найщасливішими.

10. Просто, не вимовляючи ні слова, обійми! Нехай хтось знає, що ти дбаєш про нього. За словами Дачера Келтнера, професора психології Каліфорнійського університету, ми ототожнюємо любов з простим людським дотиком. Уявіть собі, скільки любові може бути від великої кількості обіймів. 

Отож, давайте більше обійматися!

https://zatyshok.net.ua/4875/